ТРИПІЛЬСЬКА ХЛІБОРОБСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ
І КАРТВЕЛЬСЬКІ МОВИ

Українське слово хліб має паралелі у слов’янських мовах усіх підгруп (серед яких цікаве нижньолужицьке kleb). Реконструюють праслов’янське *xlebъ. Латиське klaips “буханець, коровай”, литовське kliepas К. Буга вважав питомо балтійськими, але для них, як і для слов’янських форм, припускають запозичення германських слів (готське hlaifs, давньоісландське hleifr “хліб”), а не спорідненість із останніми. Про повну невизначеність походження цієї основи переконливо свідчить хоча б те, що її виводять навіть із китайського gliep “рисові зерна”ⁱ. І. М. Дьяконов вважає, що слов’янські й германські форми – невідомого походженняⁱⁱ. Можливо, основа з того самого доіндоєвропейського субстрату, що й колобок; зв’язок цих слів припускав М. Я. Маррⁱⁱⁱ.

 Спеціальне дослідження присвятив проблемі походження назв хліба у слов’янських, балтійських і германських мовах Ю. В. Откупщиков, який пропонує для прабалтійської форми *klaibas індоєвропейську етимологію (походження від дієслівного кореня зі значенням “різати”), тоді як прагерманське *xlaibazі праслов’янське *xlebъ надійно не етимологізуються^iv.

Вірогідні картвельські паралелі цього “важкого” слова: грузинське mo-x’al-ul-і “смажене (зерно)”, mo-x’al-va“смаження (зерна)”, x’al-і “смажене зерно”, x’larci“добре просіяне борошно” (вся наведена лексика за словником С. С. Орбеліані). Зважаючи на семантику грузинських паралелей і на наявність у субстратній для слов’янських мов назві хліба припущуваного суфікса –eb- (*х’l-eb-і як множина від x’ali“смажене зерно”, пор. грузинське c’q’l-eb-і як множина від c’q’ali“вода”), майже тотожного грузинському суфіксові множини –eb-, можемо з достатньою для належних висновків вірогідністю припускати, що досліджуване слов’янське слово мало первісне значення “смажені зерна”. Визначена етимологія дозволяє ставити питання про зв’язок із Кавказом не лише трипільської металургії, а й трипільського хліборобства. Взаємодіяти з культурою Трипілля-Кукутені в землеробській галузі могли закавказькі культури того самого періоду Шулавері-Шомутепе і куро-аракська, які, на думку О. В. Маловічка, були створені носіями картвельських мов^v.

У мові крітського лінійного письма А (перша половина ІІ тисячоліття до н. е.) засвідчене слово qela₂u, qala₂wa“висушене чи смажене зерно”, яке гіпотетично зближують із акадським qalu“смажити”, “висушене зерно”^vi. У хетській мові (ІІ тис. до н. е.) відоме слово halki“зерно”, яке вважається доіндоєвропейським. Отже, трипільсько-картвельська паралель у назві приготованого зерна входить до ширшого контексту східносередземноморських термінів. Слід зважати й на давнє перебування грузинських племен у Малій Азії (де засвідчений названий вище дохетський термін)^vii.

Особливий інтерес для вивчення стародавніх українсько-картвельських хліборобських стосунків має праслов’янське *jecьmen- “ячмінь”, для якого припускають (саме припускають) різні індоєвропейські етимології^viii, які можна піддати сумнівові. А. П. Критенко відносить його до слів без певної етимології^ix. Точна паралель – сванське cymin“ячмінь”, при тому, що вирощування різних видів ячменю добре відоме і в трипільській культурі від її раннього етапу до пізнього^x, і в південнокавказьких культурах цього самого часу^xi. Очевидно, слов’янська назва ячменю успадкована ще з мови трипільської культури^xii.

Виникає слушне питання про природу першого компонента праслов’янської назви *je-cьmen-.Слід зважати на особливості давніх уявлень: слова несуб’єктної семантики не могли виступати як підмет у реченні; старослов’янською мовою, близькою до праслов’янської, назва ячменю засвідчена не в називному, а передусім у знахідному відмінку^xiii. Наявні всі підстави поширювати таку особливість і на праслов’янську мову. Якщо ж розглянути для праслов’янської назви ячмені форму знахідного відмінка множини – *je-cьmeni – то можна співвіднести її перший компонент із праслов’янським *je – так само знахідним відмінком множини займенника *jь “той, він” (того самого, що утворював повні форми прикметників від коротких). Пор. інше можливе вживання цього займенника в початковій, а не традиційній кінцевій позиції: праслов’янське *spolinъ : *jьspolinъ^xiv.

Сванське sda“колос” близьке до догрецького sitos “хліб (у полі), жито” і дослов’янського жито (аби останнє справді будо пов’язане з дієсловом жити, то воно б означало різноманітні харчі, а не певний вид зерна). Грецьке слово лежить в основі знака крітського лінійного письма В зі звучанням si, що зображував сніп і походив від відповідного знака крітської ієрогліфіки кінця ІІІ – початку ІІ тис. до н. е.^xv Зважаючи на давньоєгипетські паралелі деяких інших догрецьких назв рослин, відображених у крітських писемностях ІІ тис. до н. е. (наприклад, nikylea“смокви”), слід звернути увагу на давньоєгипетське sw.t, коптське suot“зерно”^xvi. Пор. і баскійське zitu^situ “злак, врожай, плід”. Дослов’янсько-догрецьку паралель слід розглядати на тлі повідомлень античних авторів (зокрема, Геродота) про постачання хліба зі Скіфії на Балкани.

Розглянуті назви знаходять численні паралелі в давньосхідних мовах (дослідження В. В. Іванова^xvii), серед яких відзначимо хатське kait“зерно”. Можливо, сюди відноситься й сванське k^hvit^h “хачапурі” (за усним повідомленням О. Н. Мушкудіані, це хліб, який печуть лише у Сванії).

Показова близькість слова мечет, мечеть “піч для випікання хліба у чорноморських рибалок” (за походженням “неясне”^xviii) до грузинського mcadi“хліб (із проса), чурек” (слово реконструюється ще для пракартвельської мови^xix). Пом’якшення в кінці слова мечеть повторює грузинське закінчення mcadiтак само, як печать, Хороль, Інгуль (давні форми річкових назв) повторюють грузинські форми becedi“печать”, Хоролі, Інгурі (назви грузинських річок).

Не можна виключати зв’язку праслов’янського *korvajь “коровай – ритуальний хліб” (реконструйовано на східнослов’янському й південнослов’янському матеріалі) з грузинським kveri  “ритуальний хліб”^xx.

Зв’язки трипільського землеробства з Кавказом мали б виражатися й у назві землі. О. В. Маловічко встановив суголосся українського діалектного миндза “дернина” (за походженням “неясне”^xxi) із грузинським mic’a“ділянка землі”^xxii. Сюди можна додати гунзибське (дагестанська підгрупагрупа мов) мызе “земля”. А в українській мові є ще один точніший відповідник – діалектне мицька “дернина” (це слово слід відділяти від омоніма зі значенням “вовна ягняти” румунського походження).

Цілком очевидно, що дуже архаїчний матеріал грузинської, мегрельської, сванської мов у порівнянні з українськими та іншими слов’янськими термінами доіндоєвропейського походження дозволяє виявити субстратну трипільську лексику, спільність якої в досліджуваних мовах пояснюється взаємодією синхронних культур України й Кавказу. Особливо перспективне вивчення давньої сванської лексики.