МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ПРОНИКНЕННЯ СХІДНОЇ ЛЕКСИКИ
В ЄВРОПЕЙСЬКІ МОВИ

У 1988 році С.А.Старостін запропонував цілу низку праіндоєвропейських лексичних форм, котрі, на його думку, були запозичені з північнокавказьких мов¹. Дослідник вважає, що “ми можемо датувати контакти між прапівнічнокавказькою і праіндоєвропейською мовами початком V тис. до н.е., тобто епохою розвинутого передньоазійського неоліту”². Таким чином автор, мабуть, визнає теорію перебування праіндоєвропейців у східній частині Малої Азії, запропоновану Т.В.Гамкрелідзе і В.В.Івановим³.

Якби було насправді так, то в тих індоєвропейських мовах, носії котрих віддавна мешкали й мешкають нині біля гіпотетичної прабатьківщини індоєвропейців (вірменська, іранські й хетто-лувійські мови), повинна була б зберегтися значна кількість визначеної С.А.Старостіним запозиченої лексики.

Однак прості розрахунки свідчать про те, що з 82 прикладів С.А.Старостіна до іранських, вірменської й хеттської мов потрапили відповідно 21, 14 і 11 слів. У той же час, наприклад, у балтійські й у германські мови з кавказьких мов “потрапили” відповідно 60 і 82 слова.

Про що це може свідчити? Можливо, про те, що такі підрахунки робити не варто?

На мою думку, ці прості статистичні спостереження можуть свідчити про одне: східна Туреччина ніяк не могла бути теритоорією прабатьківщини індоєвропейців. І це ще й тому, що топоніми (зокрема, гідроніми)на “батьківщині” індоєвропейців мали б залишитися хоча б у невеликій кількості. І вони повинні були б мати германо-балтійські форми (наближатися до форм цих мов).

Тоді постає питання: де могли спілкуватися носії праіндоєвропейської та прпівнічнокавказької мов, притому настільки довго, щоби цим можна було пояснити таку кількість запозичень?

На мою думку, носії індоєвропейських мов могли контактувати з носіями північнокавказьких мов у иак званому “індоєвропейському чотирикутнику”⁴ (територія між Волгою, Доном і Кавказом). А носії північнокавказьких мов могли потрапити на цю територію з Кавказу, а точніше з Південного Кавказу і ще південніших територій, де розташовувався первинний центр виробничого господарства – там уперше (?) почали вирощувати пшеницю, ячмінь, овес і, мабуть, жито⁵.

Існує два шляхи появи в європейських мовах кавказької лексики. Один – через Малу Азію, а другий – той, про який ми говорили вище.

Ми вважаємо, серед іншого, що в основі слов’янської лексики з кавказькими паралелями лежить мова трипільців, котру не можна розглядати без урахування того, що українці – прямі нащадки носіїв трипільської культури, зокрема в мовному відношенні⁶.

При інтерпретації тих етнолінгвістичних явищ, про які йшлося вище, треба враховувати ще кілька тез.

По перше, при розгляді етнолінгвістичної картини ранньоземлеробської культури Східної Греції треба зважати на думку про те, що “особливим різноманіттям видів пшениці виділяється Закавказзя” (за Т.В.Гамкрелідзе і В.В.Івановим) й на факт існування в Закавказзі ранньоземлеробської культури Шулавері-Шомутепе (VII–IV тис. до н.е.).

По друге, трипільська ранньоземлеробська культура починалася з середини V тис. до н.е., що треба враховувати при розгляді історії грецьких (індоєвропейських за мовою) племен. Те ж саме треба мати на увазі, коли йдеться про історію заселення Апенніського півострова.

По третє, початок ранньоземлеробських культур на півночі Балкан пов’язують із племенами, котрі рухалися через Малу Азію. Але продовження й розповсюдження цих культур можна пов’язати з племенами, котрі не належали вже до праіндоєвропейців, а розмовлялибалтійськими, слов’янськими, італійськими та іллірійськими мовами.

Конкретне дослідження європейсько-кавказьких лексичних паралелей (на доповнення до тих, які визначені С.А.Старостіним) та їхню інтерпретацію плануємо здійснити в одній із наступних статей.