ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЄВРАЗІЙСЬКИХ МОВ

Ця праця є черговою в циклі, присвяченому ілюструванню гіпотези про територію прабатьківщини носіїв мов ностратичної макрородини.

У попередній праці¹ я запропонував вважати такою територією сучасну китайську територію Сіньцзян. Однак пізніше я став схилятися до визнання такою територією східних схилів Тибету, району витоків великих рік Хуанхе, Янцзи, Меконг і Салуїн. Приблизно та сама територія вважається одним із двох первинних центрів виробничого господарства². (Другий первинний центр – це Близький Схід, де почалося землеробство – як вважається, у VIII тисячоріччі до Христа.) На східних схилах Тибету, на мою думку, була територія глотогенезу і другої мовної макрородини – сино-кавказької. Тут, мабуть, почалося скотарство, тобто приручення овець і кіз. Звідси почалося розселення носіїв мов двох названих мовних макрородин – у пошуках пасовиськ для отар овець. І тому ностратична єдність почала ділитися починаючи з XV тисячоліття до Христа.

Майбутні носії алтайських мов і деякі носії сино-кавказьких мов повільно, протягом тисячоліть, розселялися на північ від прабатьківщини, рухаючись за відступаючим льодовиком. Пращури носіїв дравідських мов потрапили на півострів Індостанчерез східну частину Гімалаїв. А за межі Центральної Азії, через єдиний прохід на захід (Джунгарські ворота), пройшли носії індоєвропейських, картвельских, семіто-хамітських та уральських мов. При цьому поки що не можна сказати, хто з них рухався раніше, а хто пізніше. Але можна припустити, що їхні мови вже тоді відрізнялися. І це завдяки тому, що на даній території існували племена мисливців зі своєю мовою, котра, безумовно, впливала на мову скотарів, що рухалися повільно, залишаючись на певних землях по кілька століть.

Запропонована модель не узгоджується з етноісторичними моделями, котрі запропоновані тими дослідниками, що вважають прабатьківщиною мов обох надродин Малу Азію. Вважають, що розпад сино-кавказької макрородини закінчився вже у VIII тисячолітті. (“Нещодавно С.А.Старостін визначив глибші генетичні зв’язки сино-тибетських мов, продемонструвавши їхню спорідненість із єнісейською й північнокавказькою родинами. Прабатьківщина сино-кавказької макрородини, в котру об’єднуються три названі мовні родини, містилася десь у західних областях Азії, можливо навіть в Анатолії”³.)

Якщо погодитися з моделями, котрі розташовують прабатьківщину ностратичних мов на Близькому Сході⁴, тоді треба уявити собі, що вся ця маса мов (алтайські, дравідські, сино-тибетські, єнісейські) рухалися на схід починаючи з VIII тисячоліття. Але тоді тяжко припустити, як заселялась Америка з Півночі моовами, спорідненими з алтайськими, вже кілька десятків тисячоліть тому.

Результати праць учених щодо вдосконалення методів лінгвістичної компаративістики, отримані за останні три десятиріччя, можливо, замінять безсистемні пошуки подібних лексем і морфем і вдосконалять дослідження з етимології достатньо точними статистичними законами, що наблизять лінгвістику до точних наук.

Відома методика⁵ виявлення генетично споріднених мов, яка використовує 35-слівний список “найбільш сталих слів”, запропонований С.Є.Яхонтовим. Цей список порівнюється з 65-слівним списком (два разом складають 100-слівний список базисної лексики М.Сводеша). Процедура визначення спорідненості така:  якщо відсоток збігів між словами двох мов у межах 35-слівного списку вищий за відсоток збігів у межах 65-слівного, то дві мови генетично споріднені. Якщо навпаки, тоді вважається, що ми маємо або випадкові збіги, або результат активних контактів і запозичень.

Застосуємо цю процедуру для порівняння чотирьох мов Єропи й однієї індоєвропейської мови Сходу. Нижче подані результати.

Латинська і українська – 15 слів (42%) 35-слівного списку і 18 слів (27%) 65-слівного списку.

Латинська і німецька – 18 слів (51%) 35-слівного списку і 25 слів (38%) 65-слівного списку.

Латинська і литовська – 16 слів (45%) 35-слівного списку і 16 слів (24%) 65-слівного списку.

Латинська і перська – 10 слів (28%) 35-слівного списку і 6 слів (9%) 65-слівного списку.

Німецька і українська – 13 слів (37%) 35-слівного списку і 14 слів (21%) 65-слівного списку.

Німецька і литовська – 10 слів (28%) 35-слівного списку і 9 слів (13%) 65-слівного списку.

Німецька і перська – 6 слів (17%) 35-слівного списку і 7 слів (10%) 65-слівного списку.

Українська і литовська – 16 слів (45%) 35-слівного списку і 10 слів (15%) 65-слівного списку.

Українська і перська – 10 слів (28%) 35-слівного списку і 8 слів (12%) 65-слівного списку.

Литовська і перська – 9 слів (25%) 35-слівного списку і 7 слів (10%) 65-слівного списку.

Ясно, що в цих розрахунках ідеться не про окремі мови, котрі дожили до нашого часу, а про ті мови, котрі були попередниками сучасних і донесли відповідні слова до наших часів.

Вивчення алтайської лексики і праалтайських реконструкцій дає змогу бачити цікаві аналогії з індоєвропейськими мовами. Наведемо для прикладу кілька праалтайських форм: *diüwV“два”, *niumV“ім’я”, *p’ieńV“кістка”, *nebV“новий”, *s(i)onV“один”, *kaŋV“собака”, *pörV“вогонь”, *päjlV“живіт”, *liap’V“лист”, *ite“їсти”, *gilV“холодний”, *towVrV“земля”, *gasa“птах”. Індоєвропейські паралелі до них очевидні.

На наш погляд, індоєвропейські мови розділилися раніше, ніж вважається (звернемо увагу хоча б на відмінності іранської лексики). Їхні носії могли взаємодіяти з носіями алтайських мов іще на Сході.